Красноградська початкова школа №2 була заснована в 1943 році. На її базі  1 вересня 1947 року  відкрилась Красноградська українська семирічна школа, директором якої стала  Меланія Панченко. 16 молодших класів цієї школи розміщувалися в трьох приміщеннях, розкиданих по різних вулицях міста. Центральний корпус знаходився на вулиці Театральній (тепер -  вулиця 19-го вересня) біля міського ринку. По вулиці ім. Щучки (тоді це була вулиця Військова) розмістився другий корпус. По сусідству з районним віськкоматом на вул. Полтавській розмістився третій корпус школи.

          Умови, в яких функціонувала українська семирічна школа, були важкими. Класи тісні, слабо освітлені, фактично був відсутній спортзал, не було їдальні. Не вистачало парт,  тому в перші роки доводилося сидіти на саморобних лавах.  Не вистачало  підручників і зошитів, тому доводилося писати на газетах.

         40-50 р.р. характерні особливими підйомами патріотизму, який в учнівському середовищі  проявлявся у захисті честі закладу  на різноманітних районних та обласних  змаганнях. Із  спортсменів школи комплектувалися збірні команди району, прізвища учнів  школи  почали з’являлися серед  призерів обласних спартакіад.

                 Успіхи звичайно, не приходили самі собою. Їх здобував на диво дружний та талановитий колектив учителів, частина з яких  пройшла  війну, мала багатий життєвий досвід і високий рівень професійної майстерності. Це Ольга Іванівна Хоменко - вчитель української мови та літератури, Ольга Дем'янівна Буйнюк - вчитель російської мови та літератури, Дарія Павлівна Бабенко - вчитель математики, Зінаїда Прокопівна Рудь - вчитель німецької мови, Катерина Юхимівна Булгар - вчитель географії, Параска Давидівна Івахненко - вчитель біології),  Володимир Петрович Гринько - вчитель фізичної культури.

                  Серйозно ставилися до свого  обов'язку  й учні. З невиконаним домашнім завданням прийти в клас ніхто не насмілювався, хоча це не означало, що всі вчилися старанно, із навчальним  завданням справлялися. Були й такі, що сподівалися на списування, але навіть вони не могли показати вчителю чистий зошит і сказати: «Я не виконав домашнє завдання» .

               Влітку 1951 року заклад отримав наказ про реорганізацію  семирічної школи у Красноградську середню школу №2.

         До наявних навчальних корпусів додався новий, який розташовувався на перехресті вулиць ім. Петровського і Щучки в напівпідвальному приміщенні.  Це були шкільні  майстерні. Школі також було передано колишнє приміщення міськради на перехресті вулиць імені Щучки і 19 Вересня. Одна з класних кімнат цього приміщення була переобладнана під спортивну  залу. Була ще одна невелика кімната на перехресті вулиць 19- го вересня і Садової. В ній знаходилися бібліотека і піонерська кімната. В дворі центрального корпусу розмістилася невелика спортивна площадка    

      Першим директором нової школи став Василь Трохимович Шумаров, який пізніше став завідуючим кафедрою марксизму-ленінизму Харківського інституту радіоелектроники.   Перший випуск Красноградської середньої школи  № 2 відбувся в 1954 році. Атестати зрілості десятикласникам вручав Пилип Іванович Хоменко, бо Василь Трохимович на той час став  викладачем одного з харківських вузів. Золота медаль була вручена Аркадію Шаненку, який пізніше закінчив Московський державний університет за спеціальністю "ядерна фізика". Віктор Ігнатенко став головним  інженером однієї з шахт на Донбасі, Євдокія Черевань  стала завідувачкою терапевтичного відділення Красноградської центральної районної лікарні, Едуард Береза став начальником цеху одного з харківських заводів, кавалером декількох орденів, Юлія Островерхова здобула звання заслуженого учителя УРСР, Григорій Дудка став  полковником радянської армії, Володимир Куляба - головою колгоспу, Олексій Супрун – капітаном ІІІ рангу ВМФ СРСР, Анатолій Курносов  здобув звання кандидата технічних наук.

        З послабленням сталінського режиму почала збільшуватись і кількість міського населення, адже життя в селі для багатьох було нестерпним тягарем. Тому і кількість учнів закладу щорічно збільшувалась.  У 1956 році школа мала чотири 10-х, три 9-х і чотири 8-х класи.

       Наступною сходинкою в історії розвитку та становлення школи був 1955р. У червні цього  року Красноградське педучилище перевели в місто Харків, а в його корпуси – середню школу №2 . Директором було призначено Сергія Матвійовича Рижила, відомого у районі педагога. До осені 1955 року спільні питання реорганізації школи були вирішені. Приміщення педучилища отримало найменування корпусу № 1, приміщення колишньої базової школи стало корпусом № 2, а сусіднє з ним — корпусом № 3. Майстерня і спортзал зберегли свої назви і  номерами не позначались. Вчительська сім'я поповнилася такими майстрами своєї справи, як Григорій Матвійович Дзюб кін - вчитель фізики, Петро Корнійович Федченко - вчитель російська мови та  літератури, Василь Никанорович Дудник - вчитель креслення, Інна Степанівна Штельмах - вчитель англійської мови, Ганна Іларіонівна Кармазіна - вчитель хімії, Клара Євгеніївна Васильченко - вчитель російська мови та літератури, Іван Макарович Скорняков - вчитель історії. У повній мірі розкрилась педагогічна майстерність Євдокії Семенівни Павлій, Віри Марківни Приходько, Галини Павлівни Малимоненко, Галини Семенівни Ткаченко, Олени Іванівни Рижило, Серафими Яківни Ярошенко, Зінаїди Василівни Федченко, Ірини Юхимівни Ривчиної, Анатолія Олександровича Чепіга  та багатьох інших. Кращим шкільним бібліотекарем стала Валентина Дем'янівна Редько, а кращою піонервожатою — Юлія Григорівна Островерхова.

       Наступним  директором школи став Григорій Михайлович Власов. Під його керівництвом розпочався експеримент по організації  одинадцятирічної освіти. Мета реформи була проста: поруч з середньою освітою учні мали освоїти хоча б одну із робітничих спеціальностей. Новинка потребувала докорінної перебудови навчально-виховного процесу, адже тепер на трудове навчання відводилось не дві години на тиждень, а десять, тобто два робочих дні. Але головна проблема була в іншому: не було матеріальної бази і кваліфікованих викладачів-інструкторів. Василь Никанорович Дудник поїхав на відповідні курси і після їх закінчення почав навчати юнаків спеціальності муляра і маляра-альфрейника. Андрій Дорофійович Андреев готував слюсарів, а Катерина Юхимівна Булгар — швачок. Через деякий час Михайло Панасович Постников зайнявся підготовкою водіїв.

У  60 р.р.  шкільне життя  протікало рівномірно,  не було особливих злетів, але не було й падінь. Удосконалювався навчально-виховний  процес, кабінети поповнювалися наочними посібниками, у школі з'явилися телевізори і магнітофони. Третій корпус школи з'єднали з другим, а в центральному встановили шкільний радіовузол.

В цей час назріло питання будівництва нової школи, Найдоброзичливіші інстанції погоджувалися подумати лише про добудову, або пропонували капітальний її ремонт. В якийсь момент були навіть зроблені проекти реконструкції центрального корпусу. Та далі паперів справа не пішла.

        Після смерті Григорія Михайловиа Власова директором був призначений Іван Сергійович Яковенко, який створив  передумови для переходу закладу на кабінетну систему навчання. Початок  70 р.р.  —  найбільш важкий період в історії школи. Старі корпуси  стали аварійними. Все, що раніше здавалося  просто незручним, тепер  виросло до розмірів катастрофи: класи— тісні, освітлення — погане, опалення — пічне, гаряче   харчування   відсутнє, спортзалу — немає, корпуси — розкидані, навколо - бездоріжжя. Молодим батькам, які не знали труднощів післявоєнного часу, перераховане вище здавалося таким страшним, що вони почали віддавати першокласників у інші навчальні заклади  Кількість учнів різко знизилась, захищати   честь   школи   було нікому.  Колишні  перемоги стали приємною згадкою, а поразки  сприймалися,  як щось звичне.  Авторитет школи різко знизився,  і як його підняти, ніхто не знав. Стали поговорювати про реорганізацію школи з середньої у восьмирічну...

Та всі розуміли, що вихід лише один: боротися за будівництво нової школи.

         В 1981 році по вулиці Кірова, 57 м. Краснограда побудоване нове приміщення де і зараз знаходиться загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів.